Час мені чужий. Його здається замало для задушевної бесіди, теплої зустрічі, родинного діалогу. Часу не вистачає, коли його так обмаль. Коли бажаєш встигнути більше, ніж дозволено, відвоювати більше простору в “рідному” житті. Довше, ніж востаннє.
Кажуть, ми схожі на них. Ми трепетно проносимо через життя знайомі риси та манери, та ще глибше ховаємо безцінний дар любові та доброти, дарований щомиті словами, обіймами, порадою.
Кажуть, ми схожі на них. Ми обов’язково візьмемо від них найкраще, найдобріше, щоб стало сил крокувати далі.
Розлука – поза часом. Молитва дає їй відстань, дає час, дає можливість пам’ятати. Ми – гості в цій розлуці. Ми – рідні, якщо прокладаємо молитвою шлях до зустрічі.
Сьогодні ми на крок ближче до тих, кого немає поряд. Хто давно живе в молитві та спогадах. Пам’ятна далечінь сьогодні така видима та відчутна. Для тих, хто пам’ятає, для тих, хто чекає.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Переглядів: (165)