Світає. Ще світ не вправі заговорити першим цвітом та обдарувати щедрими плодами радості. Ще повноправна темрява. Радіє Суботній темряві тиша. Навкруги – мовчання та скорбота. З Христом помирає Божа Матір. З Христом помирає весь світ. Ми знаємо, що прийде Світанок, але розіпнута людськими гріхами душа співпереживає та болить. В цій болі і моя вина, і моя зневіра, і моя байдужість. Увесь світ вмістився в одній сльозі. Сьогодні Ти – рана. Сьогодні Ти – тиша. Це завтра увесь світ сколихне хвиля радості. А нині відлік часу звівся до Голгофського підніжжя.
Щастя – коли в тебе є Світанок. Коли можна поставити радість на “форте”, “прикрасивши” душу добротою, смиренням та прощенням. Відлуння Голгофських страждань – наша перевірка на “справжність” та сердечну глибину. Коли серед “Розіпни” донесеться: “Пом’яни мене, Господи, в Царстві Твоїм!”.
Воскресіння – це крик, це вибух, це нагорода. Так лікує душа, коли зустрічає Світанок. Коли до цього перебувала у внутрішньому мовчанні, в накопиченні потрібних слів для примирення та прощення. Радість не вигадати, її не підробити. Вона сумісна з щирою посмішкою та слізьми. Сьогодні ця радість вдячна, переможна.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Переглядів: (170)