Світ давно покинув рамки стандартів та норм. Навздогін за ідеальним зовнішнім, блиском з рутинним стереотипом типовості та схожості. В топі тіло і матерія. Не встигає душа, чистота та справжність. Відстає неідеальний розум.
Ми перестали чути себе. Які ми є, якими нас любить Творець. Ми ловимо бонуси світу та не помічаємо, як тужить серце за добротою та тишею. Ми давно порізну, хоч живемо під одним дахом. Порізну в надмірній любові до себе. Ми більше не пишемо Богу. До нього звикли кричати, вимагати, не довіряти. Але не проникнутися лагідним та щирим, проханням та терплячістю до тих, хто по той бік стіни. Бо ж до найближчого, найдорожчого як і до Бога – через себе – найтяжче.
Ми маємо час не встигати за бажаннями сьогоднішнього світу. Шлях тільки розпочався, боротьба тільки набирає обертів. Бог завжди чекає. По той бік вибору та справжності серця.
Переглядів: (246)