Чуєш, як Він вмирає? Болить світ та кричать небеса. Бʼє по чолі рука, яку Він створив та любить. На Його плечах – деревʼяна ганьба віків. Забери в мене, Господи, цей страх, цю втому і цей сором не за мої слова. Мені болить і ці рани загоюються так довго. Довжини хреста не вистачить, щоб перейти до розуміння і прощення, глибини скорботи – щоб встигнути. Голгофа мовчить, Голгофа чекає! Він несе і мій хрест. Його розіпʼяли за тебе і мене. За любов до кожного.
Чуєш тишу в собі? Чуєш, як кричать славу Царю, як падають камінням сльози Матері, як терновий осуд тисне серце? Я вже не глядач. Я – німий свідок.
Чи близько моя Голгофа, Господи? Третій день стане останнім. Замовкнуть всі вуста, розпадеться небо, мовчатиме субота. Я з тобою, Господи!
Зупинись! Від тої страшної тиші і висоти ти збиратимеш себе знову: втомленого, спантеличеного, іншого. Слава і велич на хресті стане домом і прихистком, тишею без натовпу, необхідною душі пустелею.
До найголовнішої зустрічі треба пройти через зникнення, втрату і ганьбу. А там не забариться світанок. А там вже оживатиме душа. Воскресіння тут. Без метушні, зайвого і надмірного. Де відгукується любов та простота.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Переглядів: (13)