Я бачила гріх і крок до нього. Я бачила результат нанесеної образи. Бачила осуд, гнів і гордість. Я бачила це все в собі.
Нам здається, ми маємо ще час. Слова про запас, заготовлені заздалегідь виправдання, чергові та зовсім байдужі фрази. Я виношувала це все в собі.
Я йду до Тебе, коли дуже болить. Коли від сорому за себе несила здійняти очі, коли до ближнього знову треба торувати шлях прощення та любові.
А Ти чекаєш і прощаєш. Як люблячий Батько неслухняну дитину. У нас різні дороги до Тебе. Ми поспішаємо в кожній молитві, ми наближаємося в кожній добрій справі, в кожному: «Прости!».
Сьогодні – про самосповідь. Про внутрішній дисонанс вічності та тимчасовості, зовнішнього крику та внутрішньої війни.
Чужа біль теж болить. Більше власної. Чужий внутрішній крик – голосніше всього. Ми вмираємо щосекунди. Чи з ближнім моє серце? Допоможи ,Господи, кожному відчути Твоє Воскресіння!
Переглядів: (30)