День наступил, зажглась денница,
Лик мертвой степи заалел;
Заснул шакал, проснулась птица…
Пришли взглянуть – гроб опустел!..И мироносицы бежали
Поведать чудо из чудес:
Что нет Его, чтобы искали!
Сказал: «Воскресну!» – и Воскрес!Бегут… молчат… признать не смеют,
Что смерти нет, что будет час —
Их гробы тоже опустеют,
Пожаром неба осветясь!К. Случевский (1837-1904)
В третю неділю після Пасхи Церква вшановує пам´ять жінок – мироносиць – Марії Магдалини, Марфи, Марії, Іоанни, Марії Клеопової, Марії Яківлевої, Сусанни.
На третій день після смерті Ісуса Христа ці жінки поспішили до Гробу Господнього, щоб помазати тіло Христа миром за тогочасним звичаєм. Саме вони дізналися першими, що Ісус Христос воскрес. Жінки-мироносиці не побоялися ні переслідувань старійшин, ні звинувачень, ні осуджень, ні інших небезпек, які міг би тягнути за собою їхній вчинок. Для нас вони є прикладом любові та вірності. Адже, як вчить нас Євангеліє, страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Вірності, оскільки Господь говорив : «Вірний в малому, і у великому вірний» (Лк.16:10).
В одному із розділів 4 тому повного зібрання творів святителя Ігнатія Брянчанінова «Аскетична проповідь» святитель дає цікаве тлумачення дій жінок – мироносиць з погляду духовного життя. Під час свого шляху вони згадали, що вхід до гробу перекриває великий камінь. Це їх стурбувало і вони почали говорити між собою: «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?»(Мк.16:3). Після прибуття на місце, вони, на здивування, побачили, що камінь відвалений. На камені сидів Ангел, що прийшов звістити про воскресіння Господа, і сказати, щоб повідали про це апостолам. Ці святі жінки, перші з людей, отримали точне і вірне свідчення про воскресіння Христа. «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?» Ці слова жінок – мироносиць мають своє приховане значення. Гроб – наше серце. Було серце храмом; стало воно гробом. В нього входить Христос за допомогою таїнства хрещення, щоб перебувати в нас і діяти з нас. Тоді серце освячується в храм Богу. Ми позбавляємо Христа можливості діяти з нас, якщо оживляємо в собі «стару» людину, що постійно діє керуючись потягом нашої занепалої волі, нашого отруєного брехнею розуму. Христос, введений хрещенням, продовжує перебувати в нас, але ніби уражений язвами і позбавлений життя через нашу поведінку. Нерукотворний храм Божий перетворюється на тісний і темний гроб. До його входу привалюється камінь. Вороги Божі приставляють охорону, опечатують отвір, щоб печатка забороняла торкатися каменю. Вороги Божі самі спостерігають за збереженням умертвіння. Вони обдумали і встановили всі перешкоди, щоб запобігти воскресінню, перешкодити йому, зробити його неможливим.
Камінь – це хвороба душі, яку святі Отці іменують нечутливістю. За визначенням святих Отців, нечутливістю являється умертвіння духовних відчуттів, невидима смерть людського духу по відношенню до духовних предметів при повному розвитку життя до предметів речових. За настановами святих Отців, для викорінення нечутливості з боку людини потрібна постійна, терпляча, безперервна дія проти нечутливості, потрібне постійне, благочестиве, уважне життя. Однак виключно зусиллями людини не умертвити цю смерть духу людського: знищується нечутливість дією Божественної благодаті. Ангел Божий, по Божому велінню, приходить на допомогу до душі, що трудиться і що стомлена працею, відвалює камінь нечутливості від серця і сповнює серце розчулення, сповіщає душі про воскресіння, яке є звичайним наслідком постійного розчулення. Розчулення – перша ознака оживлення серця по відношенню до Бога і до вічності.
Тіло Господа не потребувало благовонне миро. Однак своїми діями ці святі жінки засвідчили на ділі устремління серця до Господа. Не для Бога потрібна, не для Нього Самого, присвята всіх сил і здібностей наших на служіння Йому – для нас це необхідно. Принесемо їх, як миро, до гробу Господнього.
Як ми бачимо, що свято пам´яті жінок – мироносиць розкриває глибокий зміст для кожного з нас. Старанність цих святих жінок гідна наслідування. Цей день в православній традиції рахується аналогом 8 березня, святом православної жінки, що прагне слідувати у своєму житті за Господом, за високими християнськими ідеалами віри, любові та вірності
Так склалося, що кожного року в цей день, молодіжна Петро-Павлівського храму, влаштовує пікнік на природі і таким чином чоловіча половина вітає жіночу з нагоди свята. Це вже стало своєрідною традицією. Цього року на свято зібралося багато молоді, що вирушила на природу в районі Басівкутського озера. На тому місці розгортається гарний краєвид на Басів Кут. Приєднався до святкування також ієрей Володимир. Хлопці розпалювали багаття і готували шашлик. Погода в неділю теж порадувала сонцем після затяжного суботнього дощу. Молодь багато спілкувалася між собою, допомагала один одному в приготуванні їжі, грала в ігри. Чоловіча половина була щедрою на побажання. За розмовами звучали думки про важливість створення сім´ї. Такі заходи допомагають нам зближуватися, дізнаватися один про одного більше, радувати один одного та ділитися один з одним книгами і підтримкою. Фотографії розкажуть більше. Але найкращий варіант – безпосередньо брати участь.
Переглядів: (336)