7 лютого 1918 року, всього за декілька кроків від стін Святої Печерської Лаври, а саме на пагорбі через дорогу, пролилася кров мученика – першого на землі України мученика за віру Христову нашого часу. Та зимова, прохолодна ніч, на початку ХХ століття відкрила в історії нашої православної церкви нову сторінку щедро описану сотнями тисяч, а можливо й мільйонами імен тих, хто життям засвідчив свою вірність Христу і Його Святій Церкві .
Першим і взагалі той, хто відкрив цей багаточисленний перелік святих, стоїть видатний ієрарх Православної Церкви і богослов – священомученик Володимир (Богоявленський), митрополит Київський і Галицький .
Християни завжди особливо шанували мучеників та їхній подвиг перед Церквою. Мученики –це ті святі, які своєю кров’ю засвідчили вірність Богу та Його Святій Церкві. Гоніння на християн почалися ще у першому столітті, і муки тих, хто був учнем Христового вчення, настільки були страшними та звірячим, що для сучасної людини це не спадає на думку. Але Христос Сам попереджав Своїх учнів : ” І будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє “. (Мф. 10, 22). А тому ворог людського спасіння був посоромлений, як самим Христом, так і цими мучениками, які віддавали своє життя за Христа. Адже неодноразово під час мучень християн ставалися великі чудесa, які мали змогу бачити всі люди і пересвідчитись в тому що Бог дійсно є. Після чого деякі з цих людей привселюдно приймали християнство і отримували також мученицький вінець за віру Христову, а інші йшли з проповідю про християнство, стаючи ревносними християнами.
В управління древньою кафедрою Київських Першосвятителів митрополит Володимир вступив у 1915 році. Жовтневий переворот 1917 року викликав неустрій і в церквоному житті на Україні. Єпархіальний з’їзд кліру і мирян, який проходив в той час у Києві, утворив самочинне керування. Виступаючи проти переустрою життя єпархії і неканонічних дій по утворенню автокефалії, митрополит Володимир призвав пастирів і пасомих уникати ворожнечі і не допустити розкол, зберігати Церкву від ейфорії революційної політизації в єдності і чистоті Православ’я.
З приходом в Київ громадянської війни і захоплення більшовиками міста, почалися невидані до того часу пограбування і насилля, що супроводжувалися оскверненням монастирів і храмів, святинь Києво-Печерської Лаври.
25 січня, а за новим стилем 7 лютого, 1918 року озброєні люди ввірвалися в покої митрополита Володимира і після знущань над ним вивели за стіни Лаври і розстріляли. Перед смертю архіпастир звершив молитву, благословив своїх убивць і сказав: „Господь вас хай простить”. Знайдене братією його тіло, було спотворене великою кількістю колотих та вогнепальних ран. Похоронили митрополита Володимимира в Хрестовоздвиженському храмі, що на території Ближніх печер Києво-Печерської лаври. А в лику святих архіпастиря-сповідника було прославлено влітку 1992 року. В тому ж році було відкрито для вшанування і його чесні мощі, які зараз почивають в Благовіщенському храмі Дальніх печер.
Приклад мучеників надзвичайно важливий для сучасної людини, яку оточують, частіше за все, хибні уявлення про життя. Він допомагає осягнути очевидну істину: яким би не було цінним наше земне життя, у всякому разі воно не цінніше вічності. Успіх боротьби зі злом вимірюється не зовнішньою перемогою і не матеріальним результатом, а стояння в істині до кінця: „А хто витерпить аж до кінця, – говорить Господь, – той буде спасений!”(Мк. 13, 13).
Переглядів: (349)