Я знову писатиму Йому, забувши найголовніші літери та потерпівши поразку на духовному фронті. Я знову відпущу листа в небо, чекаючи відповіді. Я так рідко помічаю тих, хто теж чекає на неї. Наполегливо, терпляче, від рядка до рядка, гартуючи серце співчуттям та добротою.
Щодня ми пишемо такі листи. З дитячою завзятістю чекаємо відступу недуги, як загублену дорогу річ – шукаємо слова для примирення, гукаємо з далекої дороги душевного друга. Відстань та час знають адресата. Він – найчастіше найближчий, по той бік недомовленого слова.
Нехай сьогодні на запитання знайдуться відповіді, слова відшукають “рідного” адресата, молитва знайде “душевну оселю”.
Переглядів: (148)