Коли мені йти несила – Ти знімаєш для мене крила. Коли я спрагла чути Тебе – ти вкладаєш в мої вуста молитву. Коли я падаю знову і знову – Ти вкотре даєш відчути міць Животворящого древа.
Його голос чути, коли стихає стихія всіх почуттів та емоцій. Коли лише наодинці з собою. Його висота робить німою думку та мовчазним серце.
Совість лише на пів дорозі зупиняється, не пройшовши перевірку на справжність. Десь на височині, обвита сумнівами та в обіймах з немощами, вона тверезіє. І мимоволі рука стисне на грудях вимолену відповідь. Йому відомі розпач, безсилля, неміч, заздрість, злість.
Наша відповідь за Голгофську жертву – молитва та покаяння. Століття вчорашнього розп’яття дивиться в безсмертне Воскресіння сьогодні. Якщо з молитвою до Животворящого, якщо без нарікань до того, що несемо через труднощі щодня.
Переглядів: (145)