Скільки речей ми беремо з собою у двотижневу подорож? Пристойну валізу, трохи менший саквояжик і маленьку сумку з життєво необхідними документами та ліками. І тягнемо цей багаж в поті чола до місця призначення, думаючи, чи все ми взяли, і чи вистачить всього раптом щось?
“ … Отже, гроші й документи є. Чи достатня кількість одягу? Чи достатньо теплий він, якщо стане холодніше? Сандалі – якщо сонце, кросівки – для походів, туфлі – для вечора; а ще ж резинові чоботи на дощ і в’єтнамки для пляжу! Так, тепер светри – тонший і цупкіший; куртка і дощовик; ще пакет з ліками! Не забути! Я ж бо маю бути у “всеозброєнні”. І це речі всього на десяток-другий днів.
Про що говорять ці наші думки і дії?
Ми – заручники матеріального світу. І не лише в наших вчинках, а навіть і в думках, які рояться навколо цих речей, якими ми себе оточили і тремтимо над ними. Ми не довіряємо ні собі, ні іншим людям – адже ми цілком спроможні впоратися самотужки і не принижуватися проханнями перед іншими. Ми не маємо довіри до Бога; і – це найжахливіше. Від довіри до Бога народжується і довіра до ближнього, і свобода в самому собі.
Блаженна Ксенія не мала сумки з “важливостями”, жодного запасного одягу та взуття; ні торбинки з їжею, ні дому, ні прихистку, ні сім’ї; і її любов, віра та довіра до Бога – вражаючі.
Маючи будинок, статки, спадок після смерті чоловіка, вона свідомо роздала все іншим людям, не залишивши нічогісінько, окрім одягу, що мала на собі. Вона відмовилась від родини, від тепла люблячих сердець, від людей, які б підтримали її після важкої втрати, які допомогли б направити життя у звичне русло. Вона відмовилась від себе самої: зреклась свого імені, своєї жіночої сутності, одягнувши мундир свого покійного чоловіка та відгукуючись лише на звертання «Андрій Петрович».
Що спонукало цю молоду жінку до таких нетипових для того часу вчинків? Ми можемо тільки здогадуватися, адже чужа душа – таємниця, а душа Святої – незбагненна таїна.
Очевидно, що вона мала велику жертовність. За всі добрі справи, допомогу ближньому вона не приймала подяки і лишень просила молитися за її покійного чоловіка. Зазвичай, наша допомога душам наших померлих близьких зводиться до поминальних записочок, до панахид у їхні пам’ятні дні – та й по всьому. В образі Блаженної Ксенії ми бачимо подвиг жінки в ім’я спасіння душі свого чоловіка, подвиг ціною власного життя.
Очевидно, що вона мала глибоку любов до людей. Любов проявляла себе у служінні ближнім своїм аж до самознищення. Втішне слово підтримки, допомога потайки, нічні молитви за люд серед поля і вітрів, незважаючи на погоду і благеньку одежину.
Безумовно, вона мала віру. Велику, сильну, чисту віру в Господа. Непохитну довіру до Нього. Божа любов тримала Ксенію на її непростому життєвому шляху, а Його обійми зігрівали і захищали Святу в сніговії, в грози, під час кепкувань і людських знущань, при нападах відчаю і суму. Вона знала і вірила, що її шлях правильний і праведний, і йшла ним твердо до кінця.
Хай кожному з нас дарує Господь по молитвах Святої Блаженної Ксенії таку ж стійкість, непохитність на обраній життєвій дорозі, і Свою підтримуючу любов, яку ми могли б та само щедро роздавати своїм близьким та разом робили світ кращим, світлішим і чистішим.
Переглядів: (144)