В листах ми – спражні. Справжні у своєму невигаданому і природному бажанні радості та добра. Ми справжні в любові та людяності до найближчих, ми справжні наодинці з собою. Про це ми ладні зізнатися хіба що в листі, нехай навіть уявному. Скільки таких мовчазних одкровень отримав цей сивочолий старець! Щоразу з дорослим присмаком реальності, але найвідважнішими дитячими сподіваннями. Його торбинка чудес та милості не пустіє з кожним проханням чи побажанням. Сторицею до адресата за молитовну працю та добрі справи. І, обов’язково, – крок з любов’ю до ближнього. Сьогодні адресат незмінний. Поспіхом закреслена літера не змінить суті послання. Для Нього ми – єдине серце, яке просить Любові. Без географічних чи мовних відмінностей, кольору очей чи смакових вподобань. Для Нього ми – доросла дитина, яка вірить в правду без болі, прощання без сліз, доброту в кожних очах. Я нічого не проситиму тебе. В мене є більше, ніж я заслуговую. Я щиро подякую. За милість та щедрість. Без листа. Молитвою.
Переглядів: (236)