“Шедше научите вся языки, крестяще их во имя Отца и Сына и Святаго Духа, учаще их блюсти вся, елика заповедах вам” (Мф.28.18)
Хотілося б, браття та сестри, звернути увагу саме на першу частину цих слів Божих: “Шедше научите вся языки…”. Виконанням цього завіту і прославився той, пам’ять кого святкує сьогодні православна Церква, це – святий Іоанн Златоуст.
Святий Іоанн, отримавши за своє духовне красномовство і сильну молитву ім’я Золотоустого, належав до числа тих великих церковних світил, які прикрашали собою духовне небо Святої, Соборної і Апостольської Церкви в IV столітті після Р.Х. Цей вік був прекрасним у всіх відношеннях. Свята Церква, переживши страшні часи гонінь, коли всі сили зла були скеровані проти неї, нарешті восторжествувала і на римських престолах з’явилися імператори, які були відданими синами Матері-Церкви.
Коли ворог людського спасіння зрозумів, що нічого не може вчинити, а навпаки через гоніння тільки збільшилось число християн, то він почав боротьбу зі святою Церквою зсередини.
Так, як люди на той час (після гонінь) не були добре освічені і не розуміли до кінця християнського вчення, вони стали жертвами лжевчителів та єретиків, які посіяли зерна єресі* в їхніх серцях. Коли буря єретизму досягнула своєї висоти і загрожувала потопити корабель спасіння, то цілий ряд великих вчителів, проповідників, апологетів, носителів Слова Божого захистили і провели цей корабель серед всіх підводних каменів і буремних хвиль до тихої пристані і укріпили його на непохитному якорі істинного Православ’я … Одним серед них і був Іоанн Златоустий..
Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса, що залишилася в двадцять років вдовою, віддала всі сили на виховання сина в християнському благочесті.
Юнак навчався у кращих філософів і риторів і отримав хорошу світську освіту. Вивчаючи еллінську мудрість, майбутній Святитель уникав розкоші і спокус світського життя. Він ретельно і глибоко вивчав Святе Письмо і займався молитовним споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), наставив його у вірі і в 367 році хрестив.
Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання, Іоанн навчався у досвідчених наставників подвижницького життя – пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского.
По смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією», і разом з другом Василієм пішов у пустелю, уникаючи призначення на єпископську кафедру. У той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство». Чотири роки провів святий в подвизі пустельного життя. Одного разу, під час молитви, Іоанну з’явилися святі апостоли Іоанн Богослов і Петро. Апостол Іоанн Богослов передав подвижнику сувій і сказав: «Візьми цей сувій. Я – Іоанн, як сидів при столі на Таємній Вечері на персях Господа і від Нього отримав Божественні одкровення. Господь дарує і тобі знання глибини Премудрості, щоб ти наситив людей вченням Христовим і своїми устами загородив уста єретиків». Апостол Петро передав ключі святому Іоанну зі словами: «Господь і тобі передає ключі Церков, щоб, кого ти зв’яжеш, той був пов’язаний, а кому простиш – прощено». Святі Апостоли передрекли майбутньому великому Учителю Церкви, що він після великих трудів і скорбот успадкує Царство Боже.
У тому ж монастирі святий Іоанн написав твір «Порівняння ченця з царем», пройняті високим уявленням про гідність чернечого звання. Два роки святий дотримувався повного мовчання, перебуваючи в окремій печері. Для відновлення здоров’я Іоанн повернувся в Антіохію. У 381 році святитель Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона.
«Не може сховатися місто, що стоїть на верху гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить всім..» (Мф. 5, 14-15), – сказав Господь. Майбутній світильник не уникнув досвідченого погляду Антіохійського єпископа Флавіана, і в 386 році він висвятив святого Іоанна в пресвітера, з покладенням обов’язку проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився видатним проповідником. Його ревнощі до сповіщення Слова Божого винагороджувалася любов’ю пастви до слухання і читання його повчань. Дивовижне красномовство богонатхненного проповідника, полум’яної душі, приваблювало до нього людей усіх станів і вікових груп, не тільки православних християн, а й єретиків, і навіть язичників. З вуст святого Іоанна виливалася така благодать, що усі слухали й не могли насолодитися його словами. Багато хто записував його проповіді і давали іншим для читання. Всі прагнули почути його слово, і тому на його проповіді приходило багато народу.
Деякі називали його устами Божими і Христовими, інші – Солодкоречивим або Медоточивим, а одна проста жінка назвала його Золотовустим. З того часу всі почали називати його так за рідкісний дар богонатхненного слова.
Дванадцять років святий, зазвичай двічі в тиждень, а іноді – щодня, проповідував у храмі.
У пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання, святий Іоанн звертався до тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творінь – тлумачення на багато книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія і від Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі тексти Біблії, а також повчання на свята, в похвалу святих і апологетичні слова (проти аномеїв , іудействующих і язичників).
Росла слава святого проповідника, і в 397 році після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, наступника святителя Григорія Богослова, він був призначений архієпископом Константинопольським. Вступивши в управління Церквою, святий архіпастир виправив безлад і з великим терпінням встановив порядок.
Він став ревно пасти ввірене словесне стадо Христове, звертаючи особливу увагу на духовне вдосконалення духовенства. І тут кращим прикладом був він сам.
Витрати, які призначалися для архієпископа, святий скерував на утримання кількох лікарень і готелів для прочан, сам задовольнявся мізерною їжею. Ревність Святителя до утвердження християнської віри поширилася не тільки на жителів Візантії, але і на інші країни, куди святитель Іоанн направляв ревних місіонерів і писав послання. Багато праці доклав Святитель на улаштування краси Богослужіння: склав чин Літургії, яка і донині зберегла його ім’я, заснував хресні ходи, ввів антифонний спів за всенічною. Його турботами було побудовано багато храмів та лікарень.
Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя непримиренного викривача. Вороги святителя Іоанна, заохочувані дратівливою і мстивої царицею Євдоксією, влаштували неправедний собор і домоглися звільнення святого архієпископа з кафедри і вигнання його спочатку до Вірменії, а потім в Абхазію.
В останньому слові до мешканців Константинополя, які сумували з приводу того, що вони залишаються без повчання, вирушаючи на заслання, святитель Іоанн сказав: «Не мною почалася проповідь, не мною і скінчиться».
Виснажений хворобами, Святитель в супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепі святого Василіска (пам’ять 22 травня), втішений явищем святого мученика, який сказав: «Не сумуй, брат Іоанн! Завтра ми будемо разом», причастившись Святих Таїн, вселенський Святитель 14 вересня 407 року відійшов до Господа.
Духовна велич Святителя, яка вражала всіх його сучасників, засяяла і в останніх словах: «Слава Богу за все!»
Святитель Іоанн Златоуст був похований в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447), здійснюючи Богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, проповідником покаяння, який також постраждав за викриття пороків. Народ, що горів любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши Патріарху закінчити слово, почав одностайно просити звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя з Коман до Константинополя. Святитель Прокл відправився до царя Феодосія II (408-450 ) і від імені Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комани особливих посланців зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Коман глибоко сумували про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли протистояти царському наказові. Коли ж імператорські посланці приступили до труни святителя Іоанна, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, в каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і звершили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).
Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, яка приклалась до покрову від гробу святого.
Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь (27 січня 438 року) все місто на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом і безліччю народу вийшло назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив труну, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і всю ніч. На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли рака була поставлена на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув:«Прийми престол свій, отче», – і Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив свої уста й промовив «Мир всім!»
У IX столітті Йосиф піснописець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й понині співаються Церквою на спогад цієї події.
СВЯТИЙ ОТЧЕ ИОАНЕ ЗЛАТОУСТЕ , МОЛИ БОГА О НАС…
*Єресь – спотворене вчення про Бога.
Переглядів: (359)